ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРНОЇ СТІЙКОСТІ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: РОЛЬ ДЕРЖАВИ, ГРОМАДЯНСЬКОГО СЕКТОРУ ТА МЕДІА В СИСТЕМІ ГУМАНІТАРНОЇ БЕЗПЕКИ

Анотація

Статтю присвячено обґрунтуванню засад формування культурної стійкості українського суспільства як одного і з ключових вимірів гуманітарної безпеки в умовах повномасштабної війни. Акцентованоувагу на тому, що культурна стійкість у кризових обставинах постає не лише сферою символічної самоідентифікації, а й практичним ресурсом суспільної згуртованості, протидії деструктивним інформаційно-психологічним впливам, підтримання довіри та відтворення соціальних зв’язків у громадах.

У дослідженні визначено стратегічне значення культурної безпеки в загальній системі національної безпеки та окреслено пріоритети гуманітарної політики, релевантні для воєнного й післявоєнного періодів. До них віднесено: узгодження та інтеграцію гуманітарних доктрин і програмних документів, розбудову та захист культурної інфраструктури (заклади культури, мережі збереження спадщини, культурно-освітні осередки), а також модернізацію управлінських підходів у сфері культури з посиленням спроможності інституцій, прозорості та результативності використання ресурсів.

Для практичного застосування базового поняття «культурна стійкість» запропоновано робоче визначення, що дозволяє перевести його з рівня декларацій у площину вимірювання та управлінського планування. Аналіз міжнародних ініціатив у сфері культурної безпеки та захисту культурної спадщини демонструє потенціал адаптації апробованих підходів й інструментів до українського контексту, з урахуванням специфіки воєнних загроз, масштабів руйнувань і потреб відновлення. Визначено, що трансфер практик має здійснюватися не шляхом механічного запозичення, а через інституційну «переадаптацію» — узгодження з правовим полем, управлінськими можливостями та реальними потребами територіальних громад.