ОНОВЛЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ: ВИКЛИКИ, НАПРЯМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ (ВІД ОЗДОРОВЛЕННЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ДО ОЗДОРОВЛЕННЯ СУСПІЛЬСТВА)

Анотація

У статті здійснено соціально-філософський та управлінський огляд сучасного наукового дискурсу щодо проблематики консолідації суспільства й оновлення публічної влади. Уточнено зміст поняття «консолідація» як багатовимірного процесу інтеграції соціальних груп навколо спільних цінностей, цілей і норм, що проявляється в зростанні соціальної довіри, солідарності, взаємної відповідальності та підтримці легітимних інститутів. Виокремлено ключові параметри, що детермінують динаміку консолідації українського суспільства в умовах збройної агресії російської федерації проти України: ціннісно-ідентифікаційні чинники (національна ідентичність, громадянська приналежність, спільні смисли), інституційні (довіра до держави, спроможність інститутів, якість публічних послуг), комунікативні (ефективність державної та суспільної комунікації, протидія дезінформації), соціально-економічні (справедливість розподілу ресурсів, підтримка вразливих груп), а також безпекові й територіальні (стійкість громад, інтеграція ВПО, відновлення деокупованих територій).

Актуальність обраної теми зумовлена тим, що в умовах війни консолідація постає не лише соціально-психологічною потребою, а й стратегічним ресурсом державної стійкості. Спроби зовнішнього впливу розколоти суспільство за ідеологічними, мовними, регіональними чи етнокультурними лініями актуалізують потребу в такій публічній владі, що здатна діяти як інтегратор суспільних інтересів і провайдер спільного бачення майбутнього. Відповідно, оновлена публічна влада має бути спроможною формувати й реалізовувати ціннісно-об’єднувальну рамку української національної ідеї, орієнтованої на зміцнення суспільної згуртованості, національної єдності та солідарності, а також на підвищення довіри до інститутів і правил.

Наголошено, що оновлення публічної влади не зводиться до формально-організаційних змін або кадрових ротацій. Ідеться про структурну й культурну трансформацію публічного управління: переосмислення управлінських підходів (від адміністративного контролю до сервісності та управління за результатами), перебудову взаємодії з громадськістю (від одностороннього інформування до співтворення рішень і партнерств), підсилення інституційної спроможності державного апарату та запровадження дієвих механізмів підзвітності, доброчесності й прозорості. Особливої ваги ці процеси набувають у контексті воєнних викликів, високої динаміки суспільних змін, глобалізаційних впливів, цифровізації управління та зростання очікувань громадян щодо справедливості, ефективності й людяності державних інститутів.