МОВНА ПОЛІТИКА В ПОРТУГАЛЬСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ: ВІД УНІФІКАЦІЇ ДО МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМУ

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз мовної політики Португальської Республіки як прикладу держави, що балансує між збереженням нормативної чистоти єдиної державної мови та викликами глобалізації, міграції та захисту автохтонних меншин; показано, що мовна політика Португалії є унікальним об’єктом дослідження, оскільки виходить далеко за межі національних кордонів; з’ясовано, що португальська мова є плюрицентричною – вона має два основні стандарти (європейський та бразильський) та є офіційною в 9 країнах світу; здійснено дослідження еволюція мовної політики Португалії, проаналізовано ключові етапи переходу від жорсткої лінгвістичної уніфікації до сучасної моделі, що враховує засади мультикультуралізму та інклюзії; об’єктом дослідження стала нормативно-правова база та соціолінгвістичні стратегії португальської держави у ХХ–ХХІ століттях; проаналізовано ключові нормативно-правові акти, статистичні дані та праці зарубіжних і вітчизняних дослідників; особлива увага надається феномену лузофонії, статусу мірандської мови й мови барранкеньйо та сучасним проблемам, пов’язаним з Орфографічною угодою та цифровою експансією бразильського варіанту португальської мови; установлено, що тривалий час мовна політика Португалії базувалася на ідеології «єдина нація – одна мова», що було особливо характерно для періоду «Нової держави»; з’ясовано, що в той час португальська мова поставала інструментом консолідації диктаторського режиму Салазара та нівелювання регіональних особливостей; доведено, що демократизація суспільства після 1974 року та вступ Португалії до ЄС зумовили перегляд пріоритетів її мовної політики; показано, що сучасна Португалія вибудувала досить гнучку модель державної мовної політики, яку дослідники часто називають «м’якою силою» або «інклюзивним мовним плануванням», що балансує між збереженням португальської мови як фундаменту нації та визнанням реалій глобалізованого світу.