ІНСТИТУТ БЕЗБАР’ЄРНОСТІ ЯК СКЛАДНИК ЄДИНОЇ ЦИФРОВОЇ ЕКОСИСТЕМИ

Анотація

У статті розглядається комплексна проблема забезпечення безбар’єрності для всіх громадян, включно для людей з інвалідністю, що є одним із ключових викликів для сучасної сервісної держави. Особливої уваги надано поєднанню історичної еволюції концепції електронного врядування та розвитку цифрових технологій із формуванням і реалізацією Національної стратегії створення безбар’єрного простору. Показано, що формування безбар’єрного простору в цифровому середовищі не може розглядатися ізольовано від загальних процесів трансформації публічного управління, оскільки саме цифрові інструменти забезпечують можливість рівного доступу до послуг, інформації та комунікаційних ресурсів. У цьому контексті розкрито поняття «єдина цифрова екосистема», яка віддзеркалює інтегроване середовище державних, муніципальних та приватних електронних сервісів, що функціонують як єдина мережа для задоволення потреб громадян. Її ключовими характеристиками є: багаторівнева системність, орієнтація на користувача, гарантування кібербезпеки та можливість розширення функціоналу відповідно до «життєвих ситуацій». Наголошується, що саме орієнтація на життєві ситуації дозволяє зробити цифрові сервіси більш гнучкими та адаптивними до реальних потреб суспільства, а багаторівнева системність забезпечує узгодженість між різними рівнями публічного управління. Надано оцінку нормативним документам Національного агентства України з питань державної служби, спрямованим на створення інклюзивного середовища в державних органах та органах місцевого самоврядування. Окремо розглянуто програму підвищення кваліфікації службовців із тематики формування безбар’єрного простору, що має на меті не лише підвищення професійної компетентності, а й формування нової управлінської культури, орієнтованої на принципи інклюзивності. Наголошується на значенні органічного поєднання цифрової доступності та універсального дизайну як одного із ключових напрямів сучасної державної політики безбар’єрності. Цифрова доступність розглядається як технічна та організаційна передумова, тоді як універсальний дизайн – як концептуальна основа, що дозволяє враховувати потреби максимально широкого кола користувачів. Такий підхід забезпечує не лише рівні права, а й підвищення якості життя громадян, створюючи умови для їхньої активної участі у суспільному житті. У підсумку сформульовано висновок про потребу системної інтеграції проблематики безбар’єрності з процесом розвитку цифрових технологій у публічному управлінні. Така інтеграція має стати стратегічним напрямом державної політики, спрямованим на формування інклюзивного суспільства, де кожен громадянин, незалежно від фізичних можливостей чи соціального статусу, матиме рівний доступ до публічних послуг, інформації та можливостей для самореалізації.