ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ ОБОРОННО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ДЕРЖАВНУ ПОЛІТИКУ

Анотація

У статті досліджено діяльність транснаціональних корпорацій оборонно-промислового комплексу як специфічних недержавних акторів міжнародних відносин, що поєднують виробництво озброєння, експорт, сервісне обслуговування, технологічне партнерство, участь у державних закупівлях та формування експертно-політичного дискурсу. Показано, що сучасний ринок озброєнь має подвійний характер: він є транснаціональним за ланцюгами кооперації, проте водночас залишається глибоко державоцентричним за джерелами попиту, режимами контролю та політичною вагою контрактів. За даними SIPRI, військові видатки у світі в 2025 року сягнули 2,887 трлн дол., а доходи 100 найбільших компаній від продажу озброєнь і військових послуг 2024 року становили 679 млрд дол.; паралельно обсяг міжнародних трансферів основних видів озброєнь у 2021–2025 роках був на 9,2 % вищим, ніж у 2016–2020 роках. Можемо зробити висновок, що вплив оборонних ТНК варто аналізувати не як випадковий побічний ефект ринку, а як структурний елемент сучасної безпекової політики. Особливої уваги надано США як державі, у якій цей вплив задокументований найповніше. Американський випадок поєднує щонайменше чотири канали впливу: ринкову концентрацію, лобізм і політичні внески, «обертові двері» між владою та бізнесом, а також включення продажу зброї до офіційних інструментів зовнішньої та промислової політики. Узагальнення на базі даних OpenSecrets показує, що військова індустрія витратила понад 139 млн дол. на лобіювання лише 2023 року, утримувала 904 лобістів, а за десятиліття спрямувала на лобістську діяльність майже 1,3 млрд дол.; водночас п’ятнадцять років ринкової консолідації привели до залежності держави від дуже вузького кола підрядників. Федеральний уряд США сам описує Foreign Military Sales як фундаментальний інструмент зовнішньої політики, а виконавчий акт 2026 року прямо зобов’язує використовувати збройові трансфери для розширення стратегічно релевантних виробничих потужностей у США. У порівняльному вимірі авторська позиція статті полягає в тому, що політика майже кожної держави світу під впливом оборонних ТНК справді змінюється, проте не однаковою мірою і не однаковими механізмами. У ліберальних демократіях переважають легальні канали впливу – лобізм, аналітичні мережі, бюджетний тиск і географічне розосередження виробництва. У рамках НАТО корпоративний вплив частіше вбудовується у спільну промислову політику, стандартизацію, довгострокові рамкові закупівлі та кооперацію з державами. В імпортозалежних державах головним механізмом стає залежність від обслуговування, модернізації та політичних гарантій доступу до боєприпасів і запчастин. У державно-капіталістичних системах держава частіше домінує над корпораціями, але й там виникає інша форма зрощення – бюрократично-промислова. Отже, оборонні корпорації не «скасовують» суверенітет, але перерозподіляють владу всередині нього, зсуваючи політику вбік довгих оборонних зобов’язань, експортної дипломатії та індустріального патронажу.