УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПЕРЕГОВОРІВ ПРО ВСТУП ДО ЄС

Анотація

У статті досліджено механізми державного управління євроінтеграційними процесами України на етапі переходу від імплементації Угоди про асоціацію до повноцінної підготовки держави до членства в Європейському Союзі. Актуальність теми зумовлена тим, що після здобуття статусу кандидата та відкриття переговорів про вступ навантаження на систему публічного управління стало якісно іншим: від уряду, парламенту та центральних органів виконавчої влади вимагається не лише адаптація окремих нормативних актів до acquis ЄС, а побудова довгостроково стійкої архітектури управління вступом, що поєднує стратегічне планування, міжвідомчу координацію, кадрове забезпечення, фінансування, цифровий моніторинг, парламентський контроль і комунікацію з європейськими інституціями. У роботі проаналізовано чинні інституційні структури, включаючи роль центру уряду, профільних заступників міністрів, міжвідомчих механізмів та парламентського контуру; охарактеризовано законодавчі межі – від конституційного закріплення стратегічного курсу на членство в ЄС до Закону «Про адміністративну процедуру», дорожніх карт за Кластером 1, актів щодо переговорної архітектури та Національної програми адаптації законодавства України до права ЄС. Окремої уваги надано фінансовим інструментам, насамперед Ukraine Facility, реформі управління публічними інвестиціями, зв’язку стратегічного планування з бюджетом, а також проблематиці кадрової спроможності та цифрових систем управління людськими ресурсами. На основі звітів Європейської Комісії, матеріалів OECD/SIGMA, документів уряду України, Верховної Ради України, НАДС та аналітичних і наукових праць встановлено, що ключовими слабкими місцями нинішньої моделі є фрагментарність доказового формування політики, недостатня якість законодавчої підготовки, повільне відновлення меритократичної державної служби, дефіцит кадрів у підрозділах європейської інтеграції, слабке з’єднання моніторингу реформ із бюджетним циклом, а також потреба в сильнішій виконавчо-парламентській синхронізації. Порівняльний аналіз практик Хорватії, Естонії та Польщі дав змогу показати, що ефективне управління вступом до ЄС спирається на формалізований розподіл функцій між політичним керівництвом, технічним секретаріатом, робочими групами та парламентськими комітетами, а також на стабільну професійну бюрократію та обов’язковість системних процедур погодження позицій. Обґрунтовано, що для України пріоритетними є: інституціоналізація дворівневої системи управління вступом до ЄС; перетворення Національної програми адаптації на єдиний планово-моніторинговий інструмент; завершення реформи оплати праці та добору на державну службу; інтеграція цифрових інструментів моніторингу з бюджетуванням і кадровими системами; створення постійного механізму «уряд – парламент» для супроводу acquis; а також посилення регіональної готовності до майбутнього членства. Стаття завершується практичним планом упровадження рекомендацій із зазначенням строків, відповідальних інституцій та ресурсної бази.