МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ БЕЗБАР’ЄРНОСТІ В УМОВАХ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ: РЕГІОНАЛЬНИЙ І МІСЦЕВИЙ РІВЕНЬ

Анотація

У статті проаналізовано стан та механізми впровадження політики безбар’єрності в Україні на регіональному та місцевому рівні; окрема увага надається висвітленню диспропорцій між обласними центрами та сільськими територіальними громадами; з’ясовано, що попри ухвалення Національної стратегії із створення безбар’єрного простору до 2030 року, в Україні спостерігається суттєвий розрив між декларативними цілями на центральному рівні та їх практичною реалізацією в регіонах та на місцях, особливо в умовах децентралізації, де відповідальність перекладено на територіальні громади; виявлено, що в Україні відбувається трансформація соціальної парадигми в Україні, де безбар’єрність перестає бути лише питанням наявності пандусів і стає філософією гідності та рівних прав; доведено, що без вирівнювання потенціалів ми ризикуємо отримати країну «пустель» навколо кількох квітучих мегаполісів; показано, що в контексті повномасштабної агресії рф та зростання кількості ветеранів і цивільних із пораненнями, питання фізичної, сенсорної та цифрової доступності набуває критичного значення для національної безпеки та соціальної згуртованості; розглянуто європейський досвід створення інклюзивного середовища та запропоновано рекомендації для органів місцевого самоврядування; доведено, що головним показником успіху децентралізації має стати не розмір бюджету громади, а рівень автономії її найвразливіших мешканців; з’ясовано, що сільська безбар’єрність – це не розкіш, а інструмент повернення людського капіталу в громаду, безбар’єрність в умовах децентралізації не може бути реалізованою винятково «згори донизу», оскільки цей процес, потребує поєднання державної стратегії та ініціативи на місцях.