ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПІДТРИМКИ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Анотація

Волонтерська діяльність і волонтерство як суспільний рух в Україні набули свого найбільшого розвитку з моменту російського військового вторгнення в Україну в лютому 2014 року, проте своєрідною кульмінацією цього розвитку можна назвати перші місяці повномасштабної війни вже у лютому-березні 2022 року. Попри значну динаміку розвитку волонтерської діяльності в Україні та її величезний потенціал, існують суттєві проблеми у сфері її підтримки та розвитку з боку державних і місцевих інституцій влади. Серед таких основних проблем можна виокремити недостатнє фінансування, обмежений доступ до інформації, недостатню координацію з бізнесом та громадами, а також бюрократичні бар’єри. Це призводить до низької ефективності волонтерських проєктів, браку мотивації та визнання волонтерів, а також ускладнює розвиток волонтерського руху загалом. Вирішення цих проблем потребує комплексного публічноуправлінського підходу й активної участі всіх зацікавлених сторін, що мають не просто підтримати волонтерство в Україні, а забезпечити його сталий розвиток.

Аналіз визначень і законодавчого формулювання дало змогу виокремити ключові риси волонтерської діяльності, якими є добровільність, тобто діяльність згідно з особистою волею індивідуума, без обов’язків чи примусу; безоплатність, або неприбутковість, тобто відсутність матеріальної винагороди за волонтерську діяльність. Навпаки, волонтери, як правило, віддають свій час, навички та ресурси для поліпшення життя інших людей або для підтримки важливих суспільних справ; соціальна корисність, тобто спрямованість діяльності на поліпшення добробуту громади, суспільства, держави, надання допомоги тим, хто її потребує.

Погляд на волонтерство як форму благодійної діяльності не заважає державі розвивати цей вид суспільних відносин самостійно, що, зокрема, підтверджується наявністю закону про волонтерську діяльність. Однак, правове забезпечення є лише частиною публічного управління розвитком волонтерської діяльності. Основний і, мабуть, найскладніший його напрямок пов’язаний з формуванням соціально-психологічних мотивів серед громадян і розвитком культури волонтерства, що в поєднанні з організаційно-спроможними волонтерськими інституціями забезпечують сталість волонтерства в Україні.

Потреба підтримки волонтерської діяльності в Україні з боку державної влади та місцевого самоврядування зумовлена особливою роллю волонтерства в умовах повномасштабної війни. Якщо додати до цього здатність волонтерства фундаментувати громадянське суспільство загалом, то розвиток волонтерської діяльності має бути одним із ключових пріоритетів державноуправлінської діяльності. Нижче наведено кілька шляхів, якими можна вдосконалити таку діяльність, а саме: фінансова підтримка, зокрема надання грантів, субсидій та інших фінансових ресурсів для волонтерських організацій; розвиток людського капіталу волонтерства через навчання та консультування волонтерів з метою підвищення їх компетентності та результативності діяльності; інформаційна підтримка, що проявляється в забезпеченні відкритого доступу до інформації про можливості волонтерства, а також у популяризації волонтерської діяльності через медіа та соціальні мережі; співпраця з бізнес-середовищем і стимулювання корпоративної соціальної відповідальності у вигляді підтримки волонтерських проєктів; визнання та заохочення волонтерської діяльності, зокрема, упровадження системи відзнак, нагород та інших форм визнання ролі волонтерів; спрощення юридичних процедур, зокрема в частині зменшення бюрократичних перешкод і полегшення процесу реєстрації волонтерських організацій; створення волонтерських центрів, що надаватимуть підтримку, координацію та ресурси для волонтерів.

В умовах воєнного стану, коли у держави та її інституцій на всіх рівнях є величезний брак ресурсів, варто запроваджувати відносно прості заходи, що дадуть у рази більший короткостроковий у вигляді активізації потенціалу та довгостроковий у вигляді сталого розвитку волонтерства ефект, ніж на них буде затрачено ресурсів. До таких пріоритетних напрямків нами віднесено: державне стимулювання волонтерської діяльності, зростання практики залучення волонтерів до діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, спрощення процедури залучення волонтерів-іноземців в Україну, поширення інформації про волонтерські організації та формування позитивного іміджу волонтерської діяльності.

Завдяки пропонованим напрямкам державної підтримки волонтерська діяльність має всі шанси стати частиною національної ідеї українців по всьому світу та навіть «експортованим продуктом» у ті країни, які починають свій шлях до демократії та громадянського суспільства. Водночас такий довгостроковий сценарій можливий за умови сталої державної підтримки волонтерства, його концептуального піднесення до рівня суспільно корисної праці, а також за умови активного залучення громадськості та бізнесу до підтримки та розвитку волонтерських ініціатив. Лише системний підхід з урахуванням усіх аспектів волонтерської діяльності та їх інтеграції до загальнодержавної стратегії розвитку зможе забезпечити успішний та стійкий розвиток волонтерського руху в Україні.